To be famous it’s so nice

Є два спогади з кінця 80-х років минулого століття, які дещо пояснюють, чому я взявся за серію "To be famous it's so nіce" — це телевізор та поїзд. Або краще так, поїзд та телевізор.
Тоді щось сталось з чопською залізнодорожною гілкою і міжнародний експрес прослідував по запасній, що пролягала саме через Перечин. Так я побачив це диво. Вагони були зроблені з нержавіючої сталі, або дуже якісно пофарбовані срібною фарбою. По всьому борту здається проходила червона ліврея. Він був у півтора рази вищий за наші вітчизняні брудно зелені пасажирські потяги. В кінці 80-х мене, як і всіх громадян Радянського союзу оточувала неймовірно пісна візуальна культура. Вибір був невеликий, сподіватись було ні на що. А тут, ніби сонце зайшло у печеру. Було відчуття, наче наше маленьке тендітне містечко відвідала світова знаменитість. Я таке бачив тільки по телевізору у сюжетах про капіталістичні країни, про Японію, наприклад, де по місту розсікає поїзд на монорейці.
Телевізор. Він з'явився у нас вдома у 1987 році. Я прийшов зі школи і дивлюсь, а замість чорнобілого Рекорда стоїть він, японський телевізор фірми Sanyo. Уся квартира одразу переформатувалась під нього. В нашій родинній вівтарній частині з'явився новий іконостас, і він прекрасний. Мало того, він був з пультом. До нас почали ходити сусіди, щоб подивитись на це диво. Ми стали відомі у широких колах. Ти сидиш на дивані, а канали самі перемикаються. Всі три: перший, УТ-1 та УТ-2. Було ще угорське телебачення, але воно дуже кепсько ловилось.

А потім, вже набагато пізніше, у 2005 році якось я прийшов на вечірку до своєї подружки. У неї був дуже гарний будинок в центрі міста, з невеличким садом. Там зібралась красива туса, гарні люди, хороший стаф, модна музика, все, майже як у голівудських фільмах. В розпал вечерухи на балкон виходить Руслан Тремба і під пісню Miss Kittin співає в мікрофон: "сак май дік, кіс май есс". Тоді я подумав, що це дійсно схоже на якісь західний відеокліп. За 50 метрів на стрийському ринку бабусі продають румбамбар за гривню п'ятдесєть, а тут несеться лос-анжеліське техно паті. Чому б і ні. Треба просто дозволити собі це відчуття. Адже бути знаменитим так гарно.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Prev

Next